Доповідь на засіданні ШМК

Доповідь

на засіданні ШМК класних керівників

Єдині педагогічні вимоги – важливий засіб

підвищення ефективності навчання і виховання

Шановні колеги!

Основними документом, що регулюють діяльність будь-якої організації та визначає права та обов’язки працівників є статут та правила внутрішнього розпорядку; в освітній сфері також правила для учнів тощо.

А. С. Макаренко надавав особливого значення згуртуванню колективу педагогів, його цілеспрямованості у поліпшенні успішності та дисципліни учнів. Він зауважував: «Нормальна робота школи неможлива без згуртованого колективу, який дотримується єдиної методики і колективно відповідає не лише за свій клас, а й за всю школу в цілому».

Єдині педагогічні вимоги до учнів нашого закладу охоплюють всі сфери їхньої життєдіяльності:

Ø прихід учнів до школи

Ø єдині вимоги до зовнішнього вигляду

Ø вимоги до учнів щодо дотримання ними культури навчальної роботи

Ø правила поведінки під час перерви, в їдальні

Ø обов’язки чергового по класу

Ø правила поведінки вдома

Ø правила поведінки у громадських місцях.

Чому сьогодні ми піднімаємо це питання?

Нас усіх турбує низький рівень дисципліни, культури наших вихованців.

Мабуть, тому, що ми десь припускаємося помилок в методиці застосування єдиних педагогічних вимог. То давайте ж розглянемо загальні помилки, що ми їх припускаємося.

1.    Відсутність єдиної педагогічної позиції в колективі вчителів.       

Кожен вчитель уявляє свою  позицію педагога: стиль спілкування, методи впливу на учнів: громадянська позиція , мистецькі уподобання, ставлення до оточуючих, до навколишнього світу, матеріальних та духовних цінностей.

Люди настільки індивідуальні, що в колективі вчителів часом не відпрацьована єдина педагогічна позиція, яка б об’єднала людей в уявленнях про цілі і завдання не тільки навчального, але й виховного процесу.

Результат – наслідок: виникають протиріччя у підходах щодо методів виховання, формування моральних цінностей. Недооцінка деякими педагогами гуманістичних цінностей суспільства, суб’єктивне їх подання, спотворює виховний процес, призводить до прихованих конфліктів серед вчителів. Діти залучаються як до педагогічних, так і до непедагогічних ситуацій (обговорення, роздратування, суперечливе ставлення до світу).

2.    Відсутність єдиних вимог педагогів.

Немає домовленостей між педагогами та вихователями.

Ø наявність щоденників на парті

Ø форма допуску учня у випадку запізнення

Ø обов’язковість запису домашніх завдань

Ø висловлювання сидячі, з місця або стоячі

Ø про довільність пересадки учнів

Ø про субординацію в розмові із вчителем

Ø виконання вимоги на перше прохання

Ø вітання вчителя стоячі

Ø про чистоту робочого місця

Ø про неприпустимість користування мобільним телефоном на уроці

Ø неприпустимість вживання ненормативної лексики тощо.

Здається, ми всі про це знаємо, вчили в інституті, але, на жаль, в педагогічній практиці ми іноді спрощено дивимося на ці речі. Так, у нас складний контингент учнів, складні батьки.   Давайте спитаємо себе: а чи все зроблено?

Перехід із початкової школи до основної супроводжується послабленням єдиних вимог до наших учнів. Ці вимоги послаблюються, розпорошуються, а, іноді й взагалі зникають. Як наслідок, діти дезорієнтуються, ігнорують та, згодом, повністю припиняють виконувати педагогічні вимоги.

Пристосування дітей до різних вимог,  брехня, незібраність, впертість непокора. Не виховуються навики певних дій, стиль спілкування із вчителем. Погіршується соціалізація дітей, але ж вони продовжують подальше навчання.

Педагогічна наука визначила чинники, які унеможливлюють застосування педагогами і виконання учнями єдиних педагогічних вимог.

1.    Авторитарний стиль спілкування я викладання

Зловживання авторитарними методами впливу на особистість учня. Неспівмірність заходів впливу і провини учня, перевищення заходів впливу. Жорстке підпорядкування вимогам.  Функціональний підхід; «Я—вчитель, ти—тільки учень, не більше». Результат-наслідок: пригнічується ініціатива, активність, творчий початок. Відбувається маніпулювання учнями, гальмується розвиток важливих психічних функцій дитини, відбувається жорстка диференціація на «здатних» і «бездарних».

2.    Невміння правильно регулювати міжособистісні стосунки учнів.

Учителі почасту вважають, що не зобов’язаний впливати на контакти учнів, навчати їх стосункам на основі гуманістичних цінностей. Конфлікти, що виникають між школярами, виправдовуються особистими рисами характеру учнів або впливом батьків. У навчально-виховному процесі переважає 1-й компонент.

Наслідком є побудова стихійних міжособистісних контактів та певного ставлення до однокласників, інших людей, світу в цілому. Виховний процес не контролюється, педагогічні ситуації виходять з-під контролю. Учитель починає боротися із наслідками, не усвідомлюючи справжньої причини дратівливості, агресії, тривожності та пасивності дітей. Знижується успішність в навчанні, падає рівень культури в учнів.

3.    Відсутність психологічного захисту і підтримки з боку вчителів.

В колективі не створюються сприятливі умови «ситуації успіху». Відчутне позитивне стимулювання поведінки, переважають репресивні та заборонені заходи. Присутнім є негативний педагогічний прогноз. Учитель не є референтною групою (групою довіри) у цьому випадку.

В учня виникає тривожність і напруга. Діє механізм звикання, почуття провини. Виникає опір педагогічним вимогам. Діти починають брехати, відмовляються від суспільно-корисної праці, дезорганізується дисципліна, з’являється лихослів’я, втрачається шкільна мотивація.

4.    Порівняння класів між собою.   

Деякі учні можуть ставати занадто зарозумілими, у них виникає відчуття певної окремішності, у інших – навпаки, «згортаються» здібності. В учнів формується комплекс власної меншовартості, наслідком якого може стати дезорганізація уроків, непокора вимогам дорослих, відхилення у поведінці учнів, як-то: брехня, прогули, запізнення тощо.

5.    Гучна емоційна мова вчителя.

Така мова може створювати в учнів враження, що вчитель кричить. Від занадто емоційної мови та від гучної мови учні швидко втомлюються, невротизуються, погіршується вербальне сприйняття, засвоєння матеріалу. Може формуватися афективна поведінка. Погіршується культура спілкування. Відтак – погіршується здоров’я учнів.

Можна виділити й непедагогічні помилки, адже існує й такий термін в педагогіці, це такі.

Ø Приниження учні при всьому класі.   

Як результат-наслідок: знижується самооцінка учня, він починає вважати себе нікчемою, формується невпевненість у власних здібностях. Учитель показує свою можливість зневажливо ставитися до тих, хто слабший і залежний.

Причиною є авторитарний стиль  виховання, зниження рефлексії вчителя, занизький рівень культури.

Ø Порівняння учнів між собою.

У цьому випадку в учнів одного соціуму можу формуватися взаємне відчуження. У одних учнів завищується самооцінка, у інших – занижується. Закладаються чинники дратівливості і конфліктності. Причиною є нерозуміння «зон найближчого розвитку учнів». Не враховуються психологічні особливості учня, специфіка виховання тощо: індивідуальність, розумові здібності, особливості характеру.

Ø Зниження рівня культури спілкування вчителя

Наслідком може бути погіршення позитивно-емоційного психологічного клімату в класному колективі. Формується роздратування і агресія, опозиція до вчителя, зниження мотивації до предмету та сприйняття матеріалу. Суттєво знижується культура спілкування серед учнів. Однією з причин цього є невротизація вчителя, певні психологічні деформації, незадоволення роботою.

Ø Критичні зауваження на адресу іншого вчителя

У цьому випадку діти можуть втрачати віру в силу і вплив дорослих, палає авторитет вчителя взагалі. Знижується шкільна мотивація. Може проявлятися егоїзм, бувають випадки брехні. Причиною цього може бути емоційність педагога, невміння контролювати себе.

Ø Перекидання особистої напруги (фрустрації) на дітей

Внаслідок цього у дітей може виникати нервозність, скутість одних і збудження інших, знижуються результати навчання, погіршується сприйняття, виникає бажання уникнути стресора, конфліктів. Це є наслідком невміння вчителя регулювати свій психічний стан, наявність стресового стану вдома або на роботі, невротизації вчителя.

Ø Невротизація педагога (дидактогенія)

Як результат-наслідок – дезорганізація уроку, галаслива поведінка учнів, збудження дітей, погіршення сприйняття, погіршення навчальних результатів, втрата контролю над ситуацією. Діти навіть дозволяють собі знущальне жартування над вчителем, провокуючи останнього на нервовий зрив.

Так стається у випадку відсутності контролю за станом власного здоров’я, підвищення нервової чутливості, слабкої методичної підготовки вчителя, заниження вольових якостей. Причиною може бути також емоційно-чутлива збідненість, відсутність достатнього і повноцінного відпочинку.

Існують способи подолання зазначених негативних чинників, більшість яких мають суб’єктивне походження. Відтак і способи їх подолання мають бути адекватними.  

Сьогодні ми запроваджуємо певну методику висунення єдиних педагогічних вимог. Отже, слід:

-        чітко конкретизувати і систематизувати норми й правила поведінки

-        без зайвої настирливості пояснювати дітям сутність тих педагогічних вимог, що висуваються до них, що регламентують правила для учнів, встановлені в нашому закладі (вимоги до учнів на уроці, під час самопідготовки, вимоги до зовнішнього вигляду, правила поведінки під час перерв, в громадських місцях тощо)

Психологічним результатом виховного впливу бесіди, що проводитиметься з учнями стосовно єдиних педагогічних вимог, є те, що діти мають одразу відчути наявність тих суперечностей, що існують між їхнім набутим і необхідним досвідом.

Висуваючи педагогічні вимоги, вчителю слід дотримуватися певних правил, серед яких: дотримання етичних норм, вибір м’якого тону розмови, встановлення тісного і сприятливого психологічно комфортного середовища, доцільність і розумність педагогічної вимоги.    

Суттєве значення має дотримання певних правил у висування вимог до дітей. Не можна висувати занадто багато вимог, адже вони не зможуть бути дотримані. Слід уникати створення таких ситуацій, коли ці вимоги можуть порушуватися або не можуть бути дотримані. Також важливо враховувати настрої в колективі та думку дітей.

Тільки створюючи умови для стимулювання активної діяльності дітей можна поступово ускладнювати вимоги до дітей, як стосовно поліпшення успішності в навчанні так і стосовно іншої колективної діяльності.   

     Шановні колеги!

Спільна, чітко визначена позиція педагогічного колективу, постійне самовдосконалення, фахове зростання, постійна наполегливість у дотриманні єдиних педагогічних вимог класними керівниками, вчителями та вихователями є важливою запорукою нашого успіху.