наукова публікація

Опубліковано:

GLOBUS. Збірник наукових праць з історії та соціально-гуманітарних дисциплін. Кривий Ріг, 2016. Випуск 1(14). С. 106 – 119.

___________________________________________

Н. Буткеєва

КЗОШІ № 1

ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОГО НАВЧАННЯ

ЯК ЗАСОБУ ЗБЕРЕЖЕННЯ Й ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРІВ

ТА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

У статті розглядаються проблеми впровадження здоров’язберігаючого навчання як засобу збереження здоров’я школярів на прикладі навчального закладу інтернатного типу.

Ключові слова: здоров’я, здоровий спосіб життя, здоров’язберігаючі технолології

The article deals with problems of implementation of healthy learning as a means of preserving the health of school children by the example of the institution boarding.

Keywords: health, healthy lifestyle of healthy tehnolology

                                                                       

Здоров’я підростаючого покоління правомірно розглядається не лише як найбільша соціальна цінність, а й вирішальний чинник економічного розвитку, конкурентоспроможності держави. Тому на сучасному етапі розвитку суспільства проблема збереження і зміцнення здоров’я учнів є  пріоритетним напрямом діяльності держави, у контексті якого постає вимога формування у них усвідомлення цінності здоров’я на основі інноваційних підходів. Актуальною проблемою сучасної педагогічної науки є розроблення нових моделей організації у навчальних закладах освітнього процесу, спрямованого на формування у школярів здоров’язбережувальної компетентності, що є запорукою та передумовою здорового способу життя.

Аналіз державних документів: Національної доктрини розвитку освіти України у  ХХІ столітті (2002 р.), Законів України «Про освіту» (1991 р.),  «Про загальну середню освіту» (1999 р.), Національної стратегії розвитку освіти в Україні (2013 - 2021), Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація»(2016 р.) та інших свідчить про те, що пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної й суспільної цінності. Державною національною програмою «Освіта» визначено, що пріоритетними напрямками реформування освіти є забезпечення в кожному навчально-виховному закладі гуманістичного підходу до школяра, відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особистості.    

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст. зазначено, що державна політика в галузі освіти спрямована на забезпечення здодров’я людини в усіх її складових: духовній, соціальній, психічній та фізичній [29]. Актуальність та пріоритетність цього завдання обумовлюються значним погіршенням в останні роки стану здоров’я серед школярів та учнівської молоді. Результатами багаьох досліджень доведено, що існуюча система загальної шкільної освіти часто є не здоров’язберігаючою, а здоров’яруйнуючою[20], має здоров’явитратний характер [17; 20], тому виникає необхідність в здоров’яформуючих та здоров’язберігаючих освітніх технологіях.

Здоров’язберігаючі освітні технології передбачають створення максимально можливих умов для збеореження, зміцнення й розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особистісного й фізичного здоров’я всіх суб’єктів освіти.

Сутність здоров’язберігаючих освітніх технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності, поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що питання здоров’язбереження у навчально-виховному процесі вивчаються у таких основних напрямах: медичному (М. Амосов,  Г. Апанасенко, Т. Бойченко,  Л. Боярська, Е. Казін, Л. Попова та інші), валеологічному (І. Бабін, І. Брехман, М. Гончаренко, С. Страшко, Г. Зайцев, Н. Субота та інші), психологічному (І. Бех, О. Хухлаєва та інші).

Криворізька загальноосвітня школа-інтернат № 1 – це навчально-виховний заклад для дітей, метою діяльності якого є відновлення, збереження та зміцнення здоров’я учнів, формування  особистості з високим рівнем загальної культури, духовності, моралі, створення оптимальних умов для всебічного повноцінного розвитку школярів та їх життєвого і професійного самовизначення. Сьогодні випускник школи-інтернату повинен бути фізично, психічно, соціально, морально здоровою особистістю з високим рівнем громадянської відповідальності, яка готова до самостійного вибору власного шляху в житті та компетентним в усіх сферах діяльності, щоб вміти вирішувати глобальні завдання, які ставить перед ним інформаційне суспільство ХХІ століття.

Актуальність і важливість окресленої проблеми обумовили  вибір теми: «Впровадження здоров’язберігаючого навчання у процесі вивчення курсу «Основи здоров’я» як засобу збереження та зміцнення здоров’я школярів та формування здорового способу життя».

 Аналіз шкільної практики свідчить, що в умовах шкільного навчання учні залучаються до діяльності, для якої характерні високий рівень психічних та фізичних навантажень, дефіцит часу для засвоєння навчальної інформації, підвищенні вимоги до рішення навчальних завдань, жорсткий контроль та регламентація режиму. Напружений ритм шкільного навчання призводить до невротичних реакцій учнів на вимоги вчителя, психічних розладів, що викликаються неадекватними реакціями на педагогічний вплив, конфліктами, ускладненнями відношень у системі «вчитель - учні», «учень -учні» із-за особистих невдач, страхом покарання та осудження. Все це зумовлює збої в емоційному стані та негативно відображається на здоров’ї  учнів, як фізичному, психічному, так і духовно-моральному.

Здоров’язберігаюча педагогіка передбачає, що вчитель повинен працювати так, щоб навчання учнів у загальноосвітній школі не завдавало шкоди їх здоров’ю. Учитель має бачити учня, помічати зміни, що відбуваються в його поведінці, у його зовнішньому вигляді, виразі обличчя, вникати в його душу, в його життєву ситуацію, в його переживання, розуміти їх. Педагог має впливати на учнів не тільки словами, але й теплим, доброзичливим впливом, посмішкою, підбадьорюючим поглядом, жестами, що виражають справжню доброзичливість та порозуміння. Без позитивного емоційного зв’язку між учителем та учнями складно говорити про правильний психічний розвиток, про гарне психічне здоров’я вихованців.

У шкільному навчально-виховному процесі мають реалізуватися принцип підтримання здоров’я та принципі зміцнення здоров’я. Слід конкретизувати, що «принцип підтримання здоров’я, тобто цінностей здорового способу життя, валеологічних знань і умінь, мотивації учнів на здоровий спосіб життя, здійснюється через зміст навчального матеріалу навчальних предметів, які розкривають сутність основних компонентів здоров’я і здорового способу життя за допомогою організації взаємодії учасників педагогічного процесу, в якому формуються цінності, ідеали здоров’я і розуміння певних способів його досягнення.

Принцип зміцнення здоров’я ґрунтується на механізмі нарощування, накопичення здоров’я, підвищує резерви адаптації, збільшення резервів здоров’я (або зміцнення здоров’я). Реалізація даного принципу в технології навчання передбачає наявність способів підвищення адаптивності школярів до стресогенних факторів навчання в ході занять. Освітній процес на уроках, спрямований на збагачення морального досвіду, повинен відповідати меті зміцнення соціального компонента здоров’я учнів. Умовами зростання резервів здоров’я учнів слід вважати правильну дозованість фізіологічно і психологічно обґрунтованих стресорів, максимальне врахування індивідуальних особливостей кожної людини.

У зв’язку з цим зрозуміла роль вчителя у забезпеченні здоров’язберігаючого навчання, роль педагогічного фактора в структурі здоров’язберігаючого забезпечення життєдіяльності школярів. Загальним керівництвом до дії є розроблена основоположником вальдорфської педагогіки Р. Штайнером та його послідовниками та втілена в освітню практику цілісна система здоров’язбереження учнів, яка ґрунтується на концепції салютогенезу, а також  принцип здоров’яцентризма, запропонований В. Ірхіним.

Концепція  салютогенезу (від лат. salus – здоров’я і genesis – створення, походження), що дослівно означає «здоров’ястворення»  і внесена до сучасної психолого-педагогічної науки. Метою концепції салютогенезу є забезпечення здорового виховання тілесно-фізичної сфери дитини як основи вільного розвитку її душевно-духовного складника, а завданнями є зміцнення фізичної конституції дитини; вироблення відчуття «когерентності» (співпричетності зі світом), розвиток стресостійкості (гнучкості до зовнішніх впливів). Основні салютогенетичні підходи як фундамент педагогічного процесу вальдорфських шкіл були розроблені Р. Штайнером  на початку минулого сторіччя, а  термін «салютогенез» був уведений до використання у 1979 р. А. Антоновським.

Принцип здоров’яцентризма (В. Ірхін, 1996) включає в себе: цільову орієнтацію учасників педагогічного процесу на здоров’я як пріоритетну цінність і основний результат діяльності; спрямованість змісту та організації навчально-виховної роботи на виникнення потреби учня в здоров’ї та здоровому способі життя, його валеологічної грамотності; методи і форми організації всіх видів діяльності молоді, що забезпечують зниження вартості їхнього здоров’я; розвиток культури здоров’я вчителів; організацію здорового предметно-просторового середовища аудиторного приміщення тощо.

Причинами слабкого здоров’я учнів є відсутність оздоровчого спрямування освітнього процесу, а також втома та перевтома, перебування в постійному стресі. Саме тому акцент робиться на пріоритетності оздоровчого спрямування навчально-виховного процесу педагогами, що становить базисну основу педагогічної здоров’язберігаючої діяльності. Проте варто зазначити, що під час планування навчально-виховного процесу, який повинен мати оздоровчу спрямованість, важливим є урахування особистісно-орієнтованого підходу до учнів та гуманістична спрямованість освітнього процесу.  

 Гуманістична спрямованість освітнього процесу передбачає ціннісне ставлення до школяра; усвідомлення того, що шанобливого гідного ціннісного ставлення заслуговує кожен учень, незалежно від його можливостей, матеріального статку батьків, успішності тощо. Учень визнається найвищою цінністю з правом на вільний вияв та розвиток своїх здібностей, утвердження прав як найвищого критерію оцінки суспільних відносин. Педагог прислухається до почуттів та потреб учня, уникає способів мотивації діяльності, що зводяться до егоїзму, марнославства, страху, хворобливої самолюбності та докладає всіх зусиль, щоб в умовах навчально-виховного закладу школяр відчував себе комфортно й радісно.

По-друге, дотримання у вихованні принципу дитиноцентризму – вибір змісту, методів, форм навчання і розвитку з орієнтацією на конкретного учня, його інтелектуальний та потенціальний розвиток, нахили, інтереси та перспективи розвитку. Головним орієнтиром у роботі педагога є особистість кожного школяра, для якого створюється окрема «виховна програма», відповідно до емоційно-вольової сфери, конкретного рівня розвитку інтелекту, типу нервової системи, інтересів, потреб.

По-третє, цілісне охоплення всієї природи учня – побудова освітнього процесу на основі досягнень психологічної та педагогічної науки про цілісність, єдність і взаємозалежність психічної, духовної та фізичної сутності, поступального розвитку, який розглядається  як реалізація глибинних життєвих сил у таких проявах як вікові особливості, тип провідної діяльності, вікові кризи, психологічні новоутворення та ін.

По-четверте, в організації пізнавальної діяльності учня акцент робиться на його почуттєвих переживаннях; передбачається поєднання пізнавального та емоційно-вольового способів опрацювання матеріалу. Шлях до оволодіння поняттями йде через почуттєві переживання школярів (здивування, інтерес, радість, сподівання, наміри, бажання, надії), які пробуджує сам педагог за допомогою різних засобів. Під час підготовки та проведення уроків кожен учитель має враховувати вимоги до здоров’язберігаючого уроку, що запропонувала Л. Тихомирова [41] та дотримуватися їх.

Педагог має пам’ятати, що школяр повинен постійно відчувати себе щасливим, допоможіть йому. Кожен урок повинен залишати в душі учня тільки позитивні емоції. Учні повинні відчувати комфорт, захищеність і, безумовно, інтерес до уроку. Цьому не навчить жоден  підручник, це засвоюється самостійно. Це самостійний шлях до майстерності. Він непростий, але наповнює змістом життя педагога. 

Першочерговою умовою здоров’язберігаючого навчання є готовність вчителів до здоров’язберігаючої діяльності та забезпечення здоров’язбереження учнів, пріоритетність оздоровчого спрямування навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі

Здоров’язберігаюча діяльність учителя – це складний, динамічний та багатогранний і неперервний процес, що охоплює всі ланки шкільного життя. Її метою є формування в учнів  умінь та навичок здорового способу життя та створення умов, що виключають вплив факторів ризику на самопочуття учнів. Учителю важливо у процесі навчання і виховання постійно тримати в полі зору пізнавальну, емоційну та психомоторну сферу особистості учня. Навчально-виховний процес має проходити у психологічно комфортних умовах, що знижують ризики стресу, при грамотних діях учителя, підготовленого до нейтралізації впливів факторів ризику на емоційний, інтелектуальний та психофізіологічний стан учнів. При цьому особливе значення має уміння учителя оцінювати вплив різних факторів на процес навчання (готовність до навчання, досвід пізнавальної діяльності, налаштування на навчальну роботу, відношення до навчання та до учителя, до школи в цілому; гострота почуттів та емоцій, соціальне та економічне становище, мотиви, культура та рівень спілкування учнів.

Оскільки оптимальність створення здоров’язберігаючого середовища, спрямованого на збереження та зміцнення здоров’я учнів залежить не лише від свідомого ставлення вчителів до збереження й зміцнення здоров’я школярів, але й від переконаності їх у пріоритетності оздоровчої діяльності в навчально-виховній роботі з ними, тому другою умовою є створення здоров’язберігаючого середовища та комплексність реалізації всіх його компонентів з обов’язковим урахуванням особистісно-орієнтованого підходу до кожного школяра.

Здоров’язберігаюче середовище розглядається як сукупність педагогічних, соціально-культурних, матеріально-технологічних та медико-валеологічних умов життєдіяльності навчального закладу, результатом взаємодії яких відбувається духовно-моральний та інтелектуальний розвиток особистості. Нерегулярне, час від часу, проведення деяких традиційних нормативних заходів, що входять до складових компонентів здоров’язберігаючого середовища (провітрювання та освітлення приміщень, температурний режим, тощо), негативно впливає на стан фізичного й психічного здоров’я учнів.

Здоров’язберігаюче середовище розуміють як сприятливе середовище життя та діяльності людини, а також оточуючі її суспільні, матеріальні та духовні умови, які позитивно впливають на здоров’я особистості. Дане твердження базується на усвідомленні важливості забезпеченні сприятливих умов життєдіяльності людини як стану середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я людини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму.

Здоров’язберігаюче середовище загальноосвітнього навчального закладу являє собою складно організовану систему, яка складається із сукупності санітарно-гігієнічних, організаційно-педагогічних та психолого-педагогічних умов. Тому воно спрямоване на оптимізацію санітарно-гігієнічних умов процесу організації життєдіяльності дітей, зокрема навчання та виховання, вибір доцільних форм та методів фізкультурно-оздоровчої діяльності, гуманізацію взаємин учасників навчально-виховного процесу, активізацію рухової діяльності, попередження стресових станів, підвищення адаптаційних можливостей дитячого організму.

Третьою умовою є створення сприятливого душевно-духовного оточення учня – організація фасілітуючої взаємодії учасників (учнів, учителів, батьків) у педагогічному процесі, характерними ознаками якого є взаємини соціального партнерства, поваги й довіри. Провідну роль в організації такої взаємодії має педагог та його професійна діяльність, яка спрямована на здоровий розвиток школяра, формування згуртованого учнівського колективу.

Четвертою умовою є впровадження системи загартовуючих заходів та здоров’язберігаючих технологій, що забезпечує комфортні умови для розвитку потенціальних можливостей учнів та акцентує спрямованість навчально-виховного процесу не стільки на його здоров’язбереження, а на формування у школярів навичок здоров’язберігаючої поведінки, що, в свою чергу, посилює здоров’ястворювльний вплив навчально-виховного процесу.

Здоров’язберігаючі технології дозволяють сформувати соціальну зрілість школяра;

забезпечити можливість учням реалізувати свій потенціал; зберегти і підтримати фізіологічне здоров’я учнівської молоді тощо. 

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі види: захисно-профілактичні - спрямовані на захист учнів від несприятливих для здоров’я впливів (санітарно-гігієнічні вимоги, чистота, щеплення, ін.); компенсаторно-нейтралізуючі — використовуються для нейтралізації будь-якого негативного впливу (фізкультхвилинки, вітамінізація харчового раціону тощо); стимулюючі технології - дозволяють активізувати власні ресурси молодого організму (загартовування, фізичні навантаження);інформаційно-навчальні - покликані забезпечити рівень грамотності в питаннях здоров’я.

Під упровадженням здоров’язберігаючих технологій у процес навчання загальноосвітнього навчального закладу науковці розуміють інтегративну сукупність знань, умінь і навичок у роботі з навчальною інформацією із застосуванням здоров’язберігаючих технологій для досягнення високої якості результатів навчально-виховного процесу.

У процесі впровадження здоров'язберігаючих технологій педагогам необхідно враховувати пріоритети оздоровчої діяльності: культивування у школярів усвідомленого ставлення до власного здоров'я (фізичного, психічного та соціального) як єдиного цілого, покращення адаптаційних можливостей дитячого організму; закріплення педагогом ефектів окремих оздоровчих заходів у вигляді константних психосоматичних станів дитини, які надалі зможуть відтворюватися у режимі саморозвитку; виховання у дитини здатності до самосприйняття власної тілесної будови у можливих для нього формах; прищеплення учням навичок взаємодопомоги у відповідних ситуаціях та основ самокорекції; активізація та розвиток пізнавальних інтересів до власного організму; формування валеологічних уявлень у дітей; розвиток емоційного співчуття іншим людям; впровадження здорового способу життя як основи повсякденної діяльності.

Специфіка організації педагогічного процесу загальноосвітнього навчального закладу дозволяє стверджувати, що здоров’язберігаючі технології за ступенем впливу на здоров'я учнів є найбільш дієвими. Основною їхньою ознакою вважають комплексний підхід до вирішення проблем збереження здоров'я, застосування психолого-педагогічних методів і прийомів.

Діяльність загальноосвітнього навчального закладу щодо збереження й зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною й ефективною, якщо в повній мірі професійно й творчо в єдиній системі реалізуються здоров’язберігаючі технології.

У сучасних загальноосвітніх навчальних закладах здоров’язберігаючі технології набули широкого розповсюдження. Впровадження здоров'язберігаючих технологій має забезпечувати, насамперед, комфортні умови для розвитку потенціальних можливостей дітей та попереджувати негативні впливи на стан здоров’я стресового довкілля. Задля цього необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів; запобігати інтелектуальному, емоційному, нервовому перенавантаженню їх; забезпечувати підтримку сприятливого морально-психологічного клімату в групі; закцентувати спрямованість навчально-виховного процесу не стільки на його здоров’язбереження, а на формування у дітей навичок здоров’язберігаючої поведінки, тобто необхідно навчити самостійно долати стреси, використовувати засоби психологічного захисту та збереження здоров’я.

До основних показників в питаннях здоров’язбереження відносимо: уявлення про здоров’я, про чинники, що впливають на здоров’я та про здоровий спосіб життя; значення «здоров’я» як загальнолюдської цінності; вміння відстежувати і фіксувати позитивні й негативні зміни в стані власного здоров’я і здоров’я оточуючих.

Сьогодення шкільної освіти може бути охарактеризоване як накопичення і пошук нових здоров’язберігаючих технологій. Кожен навчальний заклад намагається створити цілісну систему фізкультурно-оздоровчої роботи, найбільш дієву у визначених реаліями умовах.  Добираючи здоров’язберігаючі технології, педагоги мають враховувати матеріально-технічні умови (розташування приміщень, наявність санітарно-технічного, медичного, фізкультурного оснащення, комплектування груп); стан фізичного та психічного здоров’я учнів і вчителів (індекс здоров'я рівень захворюваності, підвищення емоційного тонусу); показники рухової підготовленості дітей, цілісність оздоровчих впливів та стабільність результатів, рівень власної професійної компетентності (прагнути до збагачення власних знань у питаннях збереження і зміцнення здоров'я, формувати стійкі мотиви до ведення здорового способу життя), рівень співпраці з батьками вихованців (батьки мають слугувати прикладом здоров’язбережувальної поведінки), екологічні фактори.

Саме тому робота педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів сьогодні повинна бути спрямована на проведення профілактичної роботи щодо формування здорового способу життя, оздоровчих заходів, що за­безпечили б збереження відмінного рівня розумової працездатності школярів та їх подальший розвиток без шкоди для здоров'я.

Науковці довели, що сьогодні учням потрібні не лише зна­ння про здоров'я, а й життєві навички, що допомагають зробити миттєвий вибір, досягти мети, скоригувати поведінку, зберігати та зміцнювати здоров’я, сприяють розвитку й зміцненню соціально-цінних мотивацій. Безумовно, перед загальноосвітніми навчальними закладами по­стає завдання організувати навчально-виховний процес на засадах здоров’язбереження, розвивати професіоналізм педагогів щодо формування основ здорового способу життя, культури здоров’я  у дітей. Запровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі загальноосвітньоого навчального закладу забезпечує створення здоров’язберігаючого середовища, яке сприяє вирішенню таких актуальних завдань як повноцінне збереження та зміцнення здоров’я, формування здоров’язберігаючої поведінки та культури здоров’я дітей.

 Базовими принципами зміцнення в учнів навичок здорового способу життя через упровадження здоров'язбережних технологій є: науковність, гуманізація, демократизація, єдиний підхід до якості й змісту ocвiтu, практична спрямованість, позитивна мотивація до здорового способу життя, розвиток національної самосвідомостi, полікультурна спрямованість, динамічність змісту оздоровчої ocвiти, сентитивність, толерантність, екологізація, інтеграція та системність, доступність, особистісно зорієнтоване навчання й виховання дітей та учнівської молоді.

Сьогодні стає очевидною зміна ставлення до здоров’я учнів в системі освіти. На сучасному етапі основною формою організації навчальної діяльності учнів залишається урок. Багатохвилинне сидіння за партою згубно діє на фізіологічний розвиток всіх школярів, призводить до порушення основних нервових процесів, зниження розумової та м’язової працездатності. Тому особливу увагу слід приділяти чергуванню різних видів діяльності, активному відпочинку  учнів на уроках, що забезпечить школярам і вчителеві збереження та збільшення їх життєвих сил . В. Сухомлинський підкреслював, що «турбота про здоров’я – це найважливіша праця педагога. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили».

Сучасний урок — це перш за все урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості для розвитку особистості учня, його активного розу­мового зростання, глибокого й усвідомленого засвоєння знань, формування моральних засад.

Великі можливості у збереженні та зміцненні здоров’я школярів та формування здорового способу життя учнів має курс  «Основи здоров’я». Здоров’я учнів — це загальна проблема медиків, педагогів і батьків. І розв’язання цієї проблеми також залежить від впровадження в навчаль­но-виховний процес здоров’язберігаючих технологій. Під здоров’язберігаючими освітніми технологі­ями в широкому сенсі слова слід розуміти всі ті технології, використання яких в освітньому процесі йде на користь здоров’ю учнів.

Мета здоров’язберігаючих освітніх технологій навчання — забезпечити школяреві можли­вість збереження здоров’я за період навчання в школі, сформувати в нього необхідні зна­ння, вміння і навички щодо здорового способу життя, навчити використовувати набуті знання в повсякденному житті. Основний показник, який відрізняє всі здоров’язберігаючі освітні технології, — регулярна експрес-діагностика стану учнів і відстеження основних параметрів розвитку організму в динаміці (початок — кінець навчального року), що дозволяє зробити відповідні висновки про стан здоров’я учнів.

З перших хвилин уроку, з привітання потрібно створити обстановку доброзичливості, позитив­ний емоційний настрій, оскільки в учнів розви­нена інтуїтивна здатність сприймати емоційний настрій учителя. Не стала винятком у цьому сенсі й організація початку уроку. Всі учні люблять грати, тому ігрові моменти можна провести в будь-якому класі. Для школярів це буде гра, а для педагога — методичний прийом. Наприклад, у вправі «Вірю — не вірю» кожне запитання починається словами «Чи вірите ви, що...» або бліцопитування ланцюжком (перший учень ставить питання другому, другий — тре­тьому і т. ін.). Методичний прийом — вправа «Знайди помилку» (вчитель пропонує учням низку формул, серед яких є правильні й непра­вильні) — сприяє виникненню ситуації успіху на уроці, а отже, й формуванню позитивного настрою до предмета.

Здійснення ідеї організації здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу призводить до необхідності використання динамічних пауз на кожному уроці. Відомо, що просидіти на уроці 45 хвилин досить складно не тільки першоклас­нику, а й старшокласнику, особливо на уроках з курсу «Основ здоров’я». Тому слід проявити милосердя й давати учням злегка порухатися і ски­нути втомленість у м’язах, що закам’яніли. Для учнів старших класів можна використати «Рухавку». Учні підво­дяться і сідають ланцюжком у єдиному ритмі — так, щоб як тільки сів попередній, підвівся наступний. Вправу можна замінити естафетою з виконання фізичних завдань із крейдою біля дошки. Такі вправи можна використовува­ти як під час актуалізації знань, так і під час розв’язування задач, тут все залежить від творчості вчителя. Витрачений час окупиться посиленням працездатності, а головне, зміцненням здоров’я учнів.

Неабияке значення в попередженні втомлюва­ності має чітка організація навчальної праці. Не всім учням легко дається фізика, тому необхідно проводити роботу з профілактики стресів. Хороші результати дає робота в парах, у групах як на місцях, так і біля дошки, де більш «слабкий» учень відчуває підтримку това­риша. Адже суттю групової роботи є «навчання інших». Відомим антистресовим моментом на уроці є стимулювання учнів до використання різнома­нітних способів розв’язання, без остраху поми­литися, отримати неправильну відповідь. Під час оцінювання такої роботи необхідно врахову­вати не тільки здобутий результат, а й ступінь старанності учня. Наприкінці уроку потрібно обговорити не тільки те, що засвоєно нового, але з’ясувати, що сподобалося на уроці, які питання хотілося б повторити, завдання якого типу виконати.

Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров’я неможливе без реалізації всіх складових здоров’я. Для роботи в школі визначили напрями, через які можлива реалізація кожної складової здоров’я.

Проблема здоров’я  учнів нині стоїть настільки гостро, що іноді спонукає до запитання: що для нас найважливіше – фізичне здоров’я школярів чи освідченість? Навчальні навантаження зараз нелегкі. Учні засвоюють великий обсяг інформації. Як, гризучи граніт науки, зберегти здоров’я? На жаль, стан здоров’я школярів в Україні щорік погіршується, кількість здорових постійно зменшується. Чому здоров’я стає гіршим? Які чинники впливають на нього?

Чинниками ризику для здоров’я нині є: гіподинамія; незбалансоване харчування; шкідливі звички; негативні емоції; екологічне забруднення; нові соціальні чинники (безробіття, відсутність правового захисту тощо); низький рівень культури здоров’я; слабка (часто негативна) мотивація молоді на здоровий спосіб життя.

Ігри - важливі забави в житті кожного. Гра допоможе не лише розвивати певні навички школяра, а й допоможе швидше одужати та прискорить період реабілітації після хвороби, а можливо і попередить появу деяких з них. Змусити учня робити вправи ранкової гімнастики, а тим більше лікувально-профілактичну фізкультуру, коли йому не цікаво, неможливо. Але будь-яка гра заціка­вить школяра, сприятиме творчому розвитку, підсилювати­ме пізнавальний інтерес, формуватиме активну життєву позицію щодо зміцнення власного здоров'я. В ігрові моменти вчитель потрібно додавала вправи, які зміц­нювали органи дихання, серцево-судинної системи, нер­вової системи, координації руху та інші.

Наскільки цікавою буде гра - залежить від фантазії вчителя. Створюючи гру, потрібно не забувати про індивідуальність кожного учня. Коли школяр дуже рухливий, ігри повинні бути більш стриманими, а зі спокій­ним учнем - навпаки, краще пострибати та побігати. Обов'язково потрібно слідкувати, щоб під час гри учні надмірно емоційно не збуджувалися. Коли постійно гратися з учнями, можна спостеріга­ти потрійний ефект. Перше - гра розвиває та зміцнює, тренує організм. Друге - змінюється емоційний стан школяра. Третє - покращуються стосунки з однолітками.

Неабияке значення в попередженні втомлюва­ності має чітка організація навчальної праці. Не всім учням легко дається та чи інша навчальна дисципліна, тому необхідно проводити роботу з профілактики стресів. Хороші результати дає робота в парах, у групах як на місцях, так і біля дошки, де більш «слабкий» учень відчуває підтримку това­риша. Адже суттю групової роботи є «навчання інших».

Відомим антистресовим моментом на уроці є стимулювання учнів до використання різнома­нітних способів розв’язання, без остраху поми­литися, отримати неправильну відповідь. Під час оцінювання такої роботи врахову­вався не тільки здобутий результат, а й ступінь старанності учня. Наприкінці уроку обговорювали не тільки те, що засвоєно нового, але з’ясували, що сподобалося на уроці, які питання хотілося б повторити, завдання якого типу виконати.

Сьогодні ми ще не знаємо достемен­но, як полегшити важку навчальну працю школярів, організувати її так, щоб вона приносила учням задоволення. Чим глибше наука проникатиме в по­таємні процеси мислення і творчості, тим вправніше й впевненіше школа ви­ховуватиме в дітях потребу в знаннях, любов до активної розумової праці, ін­терес до навчання. Основою активності, самостійності учня у навчанні, його ставлення до школи вза­галі, одним з найважливіших чинників навчального процесу, що має значимий вплив на створення світлої та радісної атмосфери навчання, на інтенсивність перебігу пізнавальної діяльності учнів є пізнавальний інтерес. Застосовуючи на уроках фізкультпаузи та фізкультхвилинки, вчитель піклується не тільки про здоров’я своїх учнів, а й про розвиток уяви, твор­чого мислення, зацікавленого ставлення до уроку з курсу «Основи здоров’я».

Отже, одним із пріоритетних напрямів реалізації концепції «Здоров’я через освіту» є спрямування педагогічного процесу на оптимальний розвиток і реалізацію духовного, інтелектуального й фізичного потенціалу учнів, а також виховання в них свідомого ставлення до свого здоров’я як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя.

 Проблема збереження та цілеспрямованого формування здоров'я школярів у важких сучасних умовах розвитку України виключно значима та актуальна. Усунення протиріччя між потребами дітей і способами їх виховання та навчання, що провокує, з одного боку, перенапруження і зростання хронічних захворювань вихованців, а з іншого, - обумовлює деформацію  мотиваційної сфери особистості, потрібно вирішувати, насамперед, педагогічними засобами. В. Сухомлинський писав: «Турбота про здоров’я людини тим більш здоров’я дитини – це, перш за все, турбота про гармонію всіх фізичних, духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості».

Здоров’язберігаюче навчання - це навчання, яке сприяє збереженню та зміцненню здоров’я учнів завдяки створенню сприятливих умов (гігієнічних, методичних, психічних, педагогічних тощо). Здоров’язберігаючі технології – ті, що передбачають стверення безпечних умов для перебування й навчання учнів у школі, раціональну організацію навчально-виховного процесу і відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям школярів.

Обґрунтовані педагогічні умови успішного забезпечення здоров’язберігаючого навчання полягають у комплексному їх застосуванні з обов’язковим запровадженням особистісно-орієнтованого підходу, тісно взаємопов’язані між собою та доповнюють одна одну й тільки комплексна їх реалізація сприятиме ефективному створенню здоров’язберігаючого навчання в загальноосвітньому навчальному закладі.

Література

1. Алимова Т. М. Здоровье: сборник задач на тему «Здоровье». 5-6 класи  М., 2003. 196 с.

2. Андреева И. Г. Здоровье человека в содержании образования . Педагогика. 2011. № 10.С. 26-33.

3. Афонін А. П. Стратегічні принципи в системі організації здоров’язберігаючої освіти у школі та ВНЗ. Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук.праць. 2012. Вип. 34. С. 216-220.

4. Бараболя В.І. Школа сприяння здоров’ю - школа майбутнього. Основи здоров’я.  2013.  № 3. С. 39-42.

5. Бережна Т. Створення здорового середовища навчального закладу як щлях збереження і зміцнення здоров’я учнів . Рідна школа. 2012. № 1-2. С. 44-47.

6. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване навчання: Наук.-метод. посібник  К.:,  1998. 204 с.

7. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України. Основи здоров’я і фізична культура. 2008. № 11-12. С. 6-7.

8. Гарнагіна І.А. Реалізація здоров’язберігальних технологій в педагогічному процесі. Все для вчителя. 2010. № 7-9. С. 88-89.

9. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. К., 2004. 325с.

10. Зубік Н. Здоров’я учнів у контексті здоров’язберігаючих технологій у шкільній освіті. Безпека життєдіяльності. 2012. № 5. С. 15-16.

11. Калитенко С. Здоровье детей - главное для учителя. Відкритий урок. 2012. № 11. С. 27-28.

12.  Костенко Л.В. Здоровьесберегающие технологи в школе. Интернет и образование. Июнь, 2009. № 9.URl  http://www.openclass.ru/node/47746.

13.  Коцур Н. Формування здоров’язбережувального простору в загальноосвітніх навчальних закладах. Рідна школа. 2012. № 11. С. 60-65.

14.  Міцай Ю.В.  Інтеграція освітньо-виховної роботи та здоров’язбережувальної діяльності в школах сприяння здоров’ю. Основи здоров’я. 2012. № 9. С. 8-13

15. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002) К.,  2002.

16.  Нідзельська В. Управління розвитком здоров’язберігаючого освітнього простору навчального закладу Освіта і управління. 2010. № 2-3. С. 157-159.

17.  Нікітчина С. О. Здоров'язберігаючі погляди В.О.Сухомлинського на навчально-виховний процес - інтелектуальний резерв якості педагогічної діяльності . Безпека життєдіяльності. 2011. № 3. С. 27-30.

18.  Омельченко Л.  Здоров’ятворча педагогіка Харків, 2008.  205 с.

19. Оржеховська В. М.. Єжова О. О. Методологічні засади діяльності освітнього закладу, спрямованої на здоров’я. Педагогіка і психологія. 2009. № 4. С. 5-18.

20.  Півненко Ю. В. Генезис та класифікація моделей і технологій в контексті розвитку здоров’я Теорія та методика фізичного виховання. 2011. № 2. С. 7-12.

21.  Порохняк К. Здоров’язберігаюча педагогіка: досвід, перевірений часом. Освіта. 2011. № 32. С. 1- 4.

22. Успенська В. Впровадження здоров’язберігальних освітніх технологій у загальноосвітньому навчальному закладі – вимога часу .Рідна школа. 2009. № 4. С. 44-48.

23.  Чернишов О. Ідеї здоров’язбережувальної педагогіки В. О. Сухомлинського та їх утілення у практику сучасної школи. Рідна школа. 2012. № 7. С. 21-24.